Не вміємо прощати?

      Релігійні вчення та психологи стверджують, що першим і найкоротшим шляхом до заспокоєння є прощення. Щоби позбутися задавненого душевного болю, започаткованого найчастіше в дитинстві, необхідно вибачити тих, хто образив. Не можу заперечити. Бо ж, погодься, затяжний біль ні до чого доброго не приведе. Лише до ще більшого болю і, дуже ймовірно, не тільки морального.
      Прощати варто не лише образи з дитинства, а й недавні. Усі.
      Повір: із видихом повітря з твоїх легень із тебе так само легко виходить біль від кривд. Не вдалося з першим видихом – спробуй ще раз. Вдихай і видихай із думкою про те, що ти не маєш гніву, злості чи образи і, певна річ, болю від них. Тепер дихати стало легше. Навіть приємно.
      Ще радять такі моменти записувати, а потім спалити ці нотатки і так позбутися душевного непокою.
      Думаю, ти, читачу, здатний сам знайти власний спосіб самопереконання заради звільнення душі від зайвого вантажу.
      Може, ти обереш шлях вибачення через розмову з кривдниками. Не впевнена, що це – кращий із варіантів. Але вирішувати тобі. Та зваж на те, що розмова може стати черговим болем. Не тільки для тебе.
      Поговорити про образу слід лише в одній ситуації, коли тебе продовжують пригнічувати чи принижувати.
      Повчальна істина життя: не таїти образ, не пригадувати їх час від часу, роблячи собі та іншим знову й знову боляче. Минуле не змінити. Треба жити, роблячи теперішнє і майбутнє кращим. Залиши минуле в минулому. Візьми у подорож у прийдешнє тільки необхідне – здобуті знання та досвід.
      Розумієш, що саме так усе й має бути. Та неприємності у вигляді образ із пережитого час від часу приходять у сьогодні. Приходять, бо не вміємо прощати. Приймаємо рішення вибачити, та біль із куточка враженою кривдою душі нагадує про себе. Не дивно. Бо ми маємо пам'ять. Легше забути важливі моменти, але важко викинути зі спогадів біль, що всупереч нашому бажанню закарбувавсь у частинці нас.
      Кривда не тільки болить, вона робить нас неадекватними.
      І як би там не було, ми маємо прощати. Заради себе і ближніх. Пригадай, читачу: коли дме сильний буревій, ми спрямовуємо зусилля навпроти нього, щоби не впасти. Отже, домагаємося маленької перемоги над вітром. Тобто, йдемо далі, а не туди, куди нас могло б затягнути. Так само і з образами. Прости кривдника. Бо, в іншому випадку, тебе може затягнути за непотрібною течією, і дорогу назад віднайти буде не так легко, або на це доведеться витратити немало зусиль і часу. Збережи їх на приємніше.
      Забути про образи не завжди зможеш. Але глянути на них по-іншому ти здатний. Виправдай людину сам для себе. Спробуй сприйняти слова чи дії кривдника не так, як ти розумів їх досі. Кривда виглядатиме не такою вже й кривдою або здасться просто непорозумінням. А може, насправді все й було непорозумінням?
      Пам’ятаючи образу, не прощаючи, ти сам віддаєш себе в рутину бруду і болю, розвиваєш у собі не найкращі людські якості. Ти озлоблюєшся, ненавидиш, думаєш про помсту чи просто страждаєш. Це – дорога в нікуди. Але ж ти народився, щоби йти до світла, а не в нікуди.
      Прости. Або поглянь на образу збоку, і тоді вже не треба буде нікого прощати, бо біль від кривди зникне, адже зі сторони нічого образливого ти не побачив.
      Пережитого не зміниш. А майбутнє – у твоїх руках. Негайно обріж усі болючі шнурки минулого, що тримають тебе, впиваються в шкіру і нестерпно болять. Обріж без роздумів. І легко ступай уперед. Ти отримав ще один урок. Тепер знаєш, що заважало тобі йти дорогою буття. Прислухайся до голосу серця. Чи не дякує воно тобі за скинутий із нього камінь?

Повернутись до змісту книжки