Спокуса передбачення

      Чому ми деколи пробуємо заглянути в майбутнє? Боїмося невизначеності? Переживаємо нелегкий період і хочемо знати, коли негаразди закінчаться? Шукаємо вихід із складних ситуацій? А може, це звичайна людська допитливість чи своєрідна розвага?
      Звичайно, на кожне «так» є своє «ні». Спробуймо глянути «на два боки однієї медалі».
      Чи варто читати гороскопи? Чи треба відкривати долоню перед циганкою або хіромантом, які розкажуть про те, що тебе чекає? Чи треба загадувати бажання, розкладати колоду карт у пасьянс і робити висновки: збудеться або не збудеться очікуване? А якщо варто, то чи справді ті пророцтва правдиві? Чи можна достеменно передбачити шлях кожної людини?
      Астрологи, ворожки, знахарки, віщуни, ясновидці, екстрасенси, пророки, оракули, провидці – люди, до чиїх послуг звертаємося, коли вирішуємо передбачити долю чи вплинути на неї. Правда, одні з них віщують по зорях, інші – з допомогою гральних карт.

      Я з багатьма розмовляла на тему передбачення. Майже всі висловлювалися скептично. Цікавою була думка мого колишнього колеги про те, що передбачити можна тільки глобальні події, а щодо індивідуального життєвого шляху, то все – в наших руках. Він пригадав і Біблію, в якій йдеться, що перед нами є вибір: йти дорогою добра чи зла і будувати своє майбутнє особисто. Цього й не заперечують астрологи та провидці.

      Щоби побачити «медаль з іншого боку», я зустрічалася з людьми, які провіщають. Ті, хто мають славу шахраїв, розмовляти не хотіли. Не дивно. А от астрологи розмовляли охоче. Нема ніякої таємниці в їхній майстерності бачити майбутнє. Бажання, трохи талану і відповідне навчання. Все закономірно у Всесвіті. Збагнувши це, матимеш змогу зрозуміти, що станеться згодом.
      Та все ж не слід забувати про силу думки. Адже, якщо і справді є щось, що керує нами згори, то це насамперед наш розум. Ми говоримо, що потрібно висловлювати тільки позитивні думки, щоб вони «летіли у Космос, а потім бумеранґом поверталися до нас». Промовляючи хороше, діями наближаємо його. Правда, по-різному: або мимоволі так трапляється, або повторимо, що все так чи інакше, а потім соромно не виконати.
      Коли щось не так, як ми бажаємо, то переконливо кажемо, що за чорною смугою життя обов’язково буде біла. Але… Наші помисли такі тоді, коли перебуваємо у більш-менш поміркованому стані. А коли настає відчай, або й не настає, а просто ми побачили черговий рекламний ролик про якогось ясновидця чи подруга попросила скласти їй товариство – рішення відвідати ворожку приходить немовби само собою.
      Варто чи не варто заглядати в майбутнє – вирішувати тобі. І, що б ми не говорили одне одному, якими б скептичними не були наші висловлювання щодо передбачення, біля офісів чи квартир провидців і астрологів майже завжди черги.
      Такими ми є. Ввіряємося Богові, молимося, просимо кращої долі. Водночас віримо чи не віримо в долю, або віримо в неї частково. Хочемо заглянути в майбутнє і кажемо, що збудуємо його самі. І все-таки… незвідане манить. Але чи цікаво жити, знаючи, що буде завтра? Погодься, нам не привабливі навіть надто передбачливі люди. Хоча, коли знаєш, чого чекати, поза всяким сумнівом, спокійніше. Але чи такого спокою ми прагнемо?
      Душа людська багатогранна. В один із її закутків ми спробували заглянути під час цієї розмови. Звичайно, чогось однозначного про сенс і доцільність пророкування сказати не можна. Хоча, на мою думку, наступний висновок цілком логічний: якщо віщування нікому не на шкоду, якщо це кардинально не впливає на твою свідомість, якщо ти не втрачаєш віру у власні сили, якщо це не пригнічує тебе, то… чому б ні? Може, це своєрідне мандрування у часі? Адже науково-технічний проґрес набирає дедалі більших обертів, і сьогодні ми живемо у світі речей, про які ще зовсім недавно не могли навіть мріяти.

Повернутись до змісту книжки