Жити з вірою?

      Дедалі частіше ми розгортаємо Біблію. Рідко з цікавості чи тому, що так робить хтось. Частіше шукаємо там відповіді на запитання, які нас хвилюють, чи способи розв’язання насущних проблем. Отже, маємо віру. Ми віримо в Христа і в те, що отримаємо спасіння в наступному житті. Намагаємося жити за законами Божими. Бо, в іншому випадку, не отримаємо блага в іншому вимірі, куди наша душа перейде після смерті. Ми приймаємо цей усний договір і віддаємося релігії, наповнюємо нею всю свою суть та спосіб буття. Людина без подібної віри може не зрозуміти такої відданості.
      Заради цікавості ми читаємо іншу релігійну літературу чи слухаємо людей того або іншого віросповідання. Якщо чуємо бажане (відповідь на наболіле запитання чи захоплююче знання про Всевишнього), стаємо одним із членів певної віруючої общини або просто продовжуємо спілкування з тим, хто найбільше задовольняє нашу потребу в розвитку власної набожності.
      Маю думку, що нічого поганого у цьому нема, за умови, що усталеності й традиції обраної релігії не шкодять тобі чи іншим.

      Віра заполоняє нас не тільки тоді, коли читаємо набожну словесність чи наповнюємо думки знанням про Бога іншим шляхом. Ми маємо вибір і в цьому випадку. Вибір того, у що вірити. Все відбувається само собою. Ми створюємо собі ідолів у вигляді матері чи батька, чоловіка чи дружини, друга або обираємо собі стороннього наставника, який стає дедалі ближчою і ближчою людиною. Але цей кумир, що ми придумали, не завжди виправдовує очікування. Ми повністю покладаємося на його розум, силу, розсудливість. Користуємось його вказівками, порадами, поглядами на життя. Ми наче розчиняємося у його просторі, перестаємо будувати власні принципи. Та розчарування у такому випадку не минути.
      Жити з вірою – це те, що тобі необхідно. Не шукай і не створюй собі ідолів, не поклоняйся нав’язаним тобі кумирам. Проводь день за днем з вірою в істину, що є в тобі. Навчись її відчувати, слухати і чути, сприймати. Надійся, що ти це зможеш. І ти зможеш.
      Віра надихає і стимулює до хорошого. Не вірування у будь-що чи у будь-кого, не віровчення про те, з чим тобі некомфортно, а віровизнання власної досконалої правди. Її не потрібно шукати, бо вона є у тобі, як і в кожному з нас. Але голос цієї справедливості треба почути. Він звучить повсякчас. Ти лише прислухайся. Зумій приглушити гул інших звуків, які наповнюють тебе і простір навколо тебе, щоб основне й досконале зазвучало настільки гучно, наскільки це буде приємним для тебе. Живи і вір, слухай внутрішню істину, усвідомлюй, відчувай полегшення та стимул жити… з вірою.

Повернутись до змісту книжки