Чому нам завжди чогось не вистачає до відчуття абсолютного щастя?

      Ти не раз думав про це. Та, переконана, що частіше ти запитував себе, як дістати черговий елемент до твоєї уявної картини-мозаїки під назвою «Я нарешті повністю щасливий». Замість того, щоби заглянути у власну емоцію щастя виваженим поглядом і оцінити її ненав’язливо, без вимог та без споглядання «вільних місць» для ще якихось елементів, ти, як найжорстокіший ворог, терзаєш свою душу і вносиш дискомфорт тим, хто трапиться на шляху твого пошуку цих ілюзорних деталей.
      Маю не сподівання, а впевненість, що ти володієш усім, щоби почуватися щасливою людиною. Продовжимо розмову, щоб довести тобі це.
      Люди різного віку, розбіжних традицій і неоднакових переконань мають такі ж відмінні дефініції власного щастя. Одна й та сама людина в різні періоди свого життя потребує тої чи іншої благодаті. Це спричиняють ситуації і настрої, підвладні їй чи незалежні від неї.

      Згадай своє дитинство. Про що ти мріяв тоді? Про іграшки і солодощі. Отримавши їх, почувався блаженно, не задумуючись над вартістю забавок і шкідливість ласощів. Коли став дорослим, у тебе виникло значно більше бажань, матеріальних і чуттєвих, дрібних і значних. До багатьох твоїх «хотінь», не тільки дитячих, ти отримав доступ, ставши дорослим. Хіба це не те, чого ти бажав у дитинстві чи у підлітковому віці? Але ти все ще не маєш відчуття того повного щастя. Ти все ще мрієш, надієшся, шукаєш, губиш на дорозі пошуку, знаходиш – і бачиш із вершини досягнутого нові вершини з того, чого ти не отримав і чого тобі не вистачає.
      Схаменися. Зупинись. Оглянься. Зрозумій, що вершин, яких ти не досягнув. – безконечність, а в тебе є це життя, і ти не знаєш напевне, що відбуватиметься, якщо воно закінчиться; тобі не відомо, коли воно завершиться, і, взагалі, чи відбуватиметься щось. Ти мчатимеш до підніжжя однієї вершини, щоби добратись до олімпу й побачити іншу, яку знову ж таки забагнеш здолати і так триватиме постійно. А вичерпавшись, опустиш безвладні руки, прикріплені до найнещасливішого тіла з неублажненою душею.
      Не такого щастя ти прагнеш. Збагни, що, навіть подолавши всі олімпи, щасливим не станеш.
      Віднайди свою вершину. Досягни свого апогею. Затримайся на своєму олімпі, відчуй його. Збагни, оціни. Тобі комфортно? Ти не помилився. Будь відданим йому і не споглядай із загарбницькою метою, похітливо чи примхливо на чужі, не твої вершини. Твоє щастя біля тебе, навколо тебе і в тобі. Ти досягнув його. Не розгуби його і не знехтуй ним. Збережи і примнож.
      Або…
      Зроби щасливим іншого. Допоможи віднайти, чи отримати, чи подолати його скелю. Можливо, тобі й зусиль не доведеться докладати. Можливо, ваші вершини поруч, а може, ви прийдете чи вже прийшли на одне верхів'я з різних боків гори. І ваше, твоє і чиєсь, відчуття щастя є пов’язаним та нероздільним.
      Ти міг народитися на своїй вершині, тому тепер нічого не потрібно досягати, просто збагни.
      Ти можеш почерпнути ковток щастя чи блаженства зі всього, що тебе оточує і що є в тобі. Ти маєш захист та джерело енергії, можливості відпочивати і працювати, думати і сприймати, йти далі й затримуватися, отримувати і віддавати – тією чи іншою мірою, в той чи інший час.
      Глянь за вікно. Там дощить, чи падає сніг, світить сонце чи вітер грається верхівками дерев. Хіба нема в цьому краси?
      Переведи погляд на тих, хто поруч, заглянь у думки і пригадай тих, хто дорогі тобі й тих, кому дорогий ти. Усміхнись і отримай усмішку у відповідь. Невже це не надихає?
      Збагни те, що зробив ти і запланував. Не так уже й мало завершеного і задуманого. Чи ж це не приємно?
      Відчувай своє щастя
у кожному ковточку теплого чаю,
у прочитаній книжці,
у розмові,
у зробленому чи отриманому подарункові,
засинаючи і прокидаючись,
одружуючись,
народжуючи,
з початком дня і під час його завершення,
у можливості відчувати,
люблячи, пам’ятаючи, згадуючи,
вдихаючи, ковтаючи, бачачи,
з кожною мрією і подією...
      У тебе є стільки причин та можливостей почуватися щасливим! Чи не так?

Повернутись до змісту книжки