Як любити, щоб не зненавидіти?

      Пригадай, як ти будував стосунки з людиною, пліч-о-пліч з якою хотів йти дорогою життя. Дозволь допомогти заглянути у минуле. Може, все відбувалося за одним із двох наступних сценаріїв.
      1. Ти закохався, тобто тебе наповнило відчуття того, що це – твоя половинка, необхідна тобі більше, ніж повітря; що нею ти почав дихати; завдяки ній сприймаєш світ яскравішим; отримав стимул набути кращого вигляду, більше заробляти; знайшов причину недосипати, мати інші незручності, витрати й отримувати від цього задоволення. Словом, наповнив усе своє єство солодкими муками, ніжністю і переживаннями. Ви плануєте народити дітей, звити затишне гніздечко. Все чудово! – хочеться кричати і жити, жити, жити далі й разом.
      2. Ти зустрів людину і відчув, що саме з такою хотів би пройти відведену тобі земну путь. Кохання до тебе прийде згодом. Або не прийде. Про це ти ще не знаєш напевне. «Але це не суттєво, – гадаєш ти, – спокій і затишок – важливіші. Хіба не це найвагоміше в сімейних стосунках?». Чому ти хочеш взяти її чи його в супутники? Тому, що розважливо оцінюєш її (його) якості та свої потреби. Ти гадаєш, що з такою турботливою, розумною, красивою, чи то самодостатньою, хазяйновитою людиною непогано було б мати дітей, збудувати оселю і мати комфорт.
      В обох випадках вважаємо, що кохаємо чи покохаємо і маємо надію, що стосунки триватимуть завжди. І головне, обоє сподіваються, що саме в їхньому випадку не настане моменту розчарування, байдужості чи ненависті. Але забуваємо про головне, що повною мірою на весь спільний вік само собою ніщо не прийде. Частково і на якийсь період можливо так все і буде, але, повторююся, не сповна.
      Задовольнитися тим, що є і що буде у стосунках, гадаючи, що все не передбачиш? Чи докласти якихось зусиль, щоб все життя зберегти любов до єдиного партнера? Вирішувати тобі.
      Та найбільше тебе хвилює запитання про те, чи можна відчути момент, коли підходимо до межі між любов’ю та ненавистю, і як не переступити цю межу. Насамперед, не зайвим було б усвідомлення того, що любов і ненависть – протилежні емоції. Це непросто, бо ми звикли говорити, втішаючи себе, що ці почуття є сторонами однієї медалі чи те, що вони завжди ходять поруч, що з любові виростає ненависть і навпаки. Чи можна знайти якусь розраду в таких стверджуваннях? Однозначно – ні.
      Кожен переживає безліч емоцій. Їх неможливо чітко розмежувати в їхніх проявах і за поняттями. Є позитивні і негативні, тобто добрі та злі, теплі й наповнені холодом. Як і все в цьому бутті. Любов і ненависть – найяскравіші з протилежних переживань у ставленні до інших.

      Гадаю, що любов – це щире, тепле, ніжне, чисте, відверте, наповнене відданістю, трепетом, пристрастю, турботою, увагою почуття. Не всі з перерахованих мною чинників мають заповнювати твоє відчуття любові. Але у ньому в жодному разі не повинно бути корисливості, вимогливості, байдужості.
      Любов. Кожен по-особливому відчуває її до інших і по-своєму потребує отримувати.
      Не вважаю, що поняття «справжнє кохання» – це те, про що варто говорити. Почуття не може бути справжнім чи несправжнім, воно або є, або його нема.

      А як виглядає ненависть? Зрозуміло, що не дуже привабливо, тобто дуже непривабливо. Вона шкодить усім «учасникам»: і тим, хто її відчуває, і тим, кого ненавидять. Ненависть руйнує безліч митей нашого життя, що могли б бути приємними, неґативно впливає на здоров’я і самопочуття, виводить із рівноваги, відволікає від справ. Чи є щось темніше у переліку почуттів?
      Чому ж так легко найсвітліше переживання – любов ми змінюємо на таке велике зло – ненависть у стосунках із рідними і близькими?
      Ми ніколи не приймали рішення ненавидіти. Це приходить мимоволі. Чому? Ми не бажали цього. Так, не бажали. Але нічого не зробили, щоби попередити незване. Як передбачити? Коли? Що робити?
      Спрогнозувати момент, коли вся наша ніжність переросте у недоброзичливе ставлення до близької людини, неможливо. Якоїсь миті ще донедавна миле сопіння вночі перетворюється на ненависне хропіння. Приємне воркотання за чашкою чаю стає абсурдною в’язкою неприємних звуків: сьорбанням, прицмокуванням, а, головне, порожніми, нікому непотрібними розмовами. Настає період роздратування, незадоволення, відчуття зайвої особи поруч. А згодом усе це набридає і трансформується у ненависть. І, звичайно ж, виникає бажання позбутися всього цього. Колись дорога людина стає ворогом. А що далі? Або «ремонтування» стосунків, або вибір інших життєвих стежин і аж ніяк не спільної, або взаємоперехресне «отруєння» існування. Останнє, поза сумнівом, триватиме до якогось певного часу.
      Але ж ти хочеш мати теплі, ніжні, щирі стосунки не тимчасово, а постійно. Часто згадуєш поради інших: «Не чекай від стосунків надто багато», «Люби без фанатизму», «Не віддавайся стосункам повністю». Іншими словами це означає, що «нормальні» стосунки – ейфорія на початковій стадії, і обов’язкове розчарування, «прозріння» на стадії, яку називають буденністю, рутиною. Кожна думка має право на побутування. Але це лише чиясь думка. Ти можеш сприймати плоди мислення інших, але повинен мати щодо всього власне судження, співзвучне чи ні з тим, яке ти отримав від інших. Звичайно, не так легко розпізнати щирі й варті уваги поради. Тому не забувай про своє відчуття істини. Прислухайся до серця, до звуків зі сторони, до всього, що говорить навколо тебе, і роби висновки, які йтимуть не з поверхових висновків, а з глибини ТЕБЕ.
      Не треба встановлювати якусь міру любові, уваги, взаєморозуміння у стосунках. Чи сповна віддаватися взаєминам? А що ти вкладаєш у слово «віддаватися»? Ти маєш бути відданим вашим стосункам. Відданість, як і любов, є сукупністю безлічі позитивних емоцій. Не всі емоції можна викликати штучно. Так і відданість – є або нема.
      Ти маєш щирі почуття любові до партнера, вірності йому. Ти її (його) слухаєш і чуєш. Ти їй (йому) приділяєш належну увагу. Ти пам’ятаєш про неї (нього), навіть коли ви не поруч. Думаєш, як зробити її (його) щасливим. Не уявляєш нікого іншого на місці твоєї половинки. Ти отримуєш усе те, чого потребуєш від стосунків. Отож, без сумніву, ви у взаєминах віддані одне одному. Все це – без зусиль і ненав’язливо. Вам у товаристві одне одного комфортно і нема жодних переживань за тривалість вашого спілкування.
      А якщо все-таки настає момент роздратування? Так, цього важко не уникнути. Але ж:
      – ви вмієте слухати і чути одне одного;
      – ви щиро хочете допомогти одне одному в будь-якій ситуації, навіть коли партнер відчуває роздратування, і причиною є ти чи вона (він);
      – ви маєте взаєморозуміння, відчуття потреб одне одного, і ви обоє – найсправедливіші критики, бо маєте погляд з середини на проблему, як половинка, і оцінку збоку, як інша людина.
      Головне, пам’ятайте: ви живете у відданості. Ви проходите дорогою життя, маючи одне до одного почуття, у яких нема місця злості та роздратуванню, недоброзичливості та скупості, байдужості та егоїзму. У ваших взаєминах нема ненависті тому, що в них є любов.

Повернутись до змісту книжки