Лікар з душею поета

      У народі говорять: якщо людина талановита, то в усьому. Треба лише зуміти відкрити в собі Божий дар і донести його до людей. Володимирові Мацюку це вдалося. Кажуть, що в нього золоті руки і щира душа. Він – лікар із душею поета. «Прожити зможеш, а не існувати, коли добром платитимеш за зло», – в таку істину вірує герой цієї історії, до неї навертає і своїх пацієнтів.
      Володимир Мацюк – лікар-практик. У дитинстві мріяв стати хірургом, оперувати тварин. Потім, студентом, зацікавився процесами мікроциркуляції крові. Згодом зайнявся вертебрологією, а за якийсь час відчув, що йому ближча біоенергетика. Навчився знімати головні та зубні болі, почав ґрунтовніше вивчати захворювання серця та судин. Оригінальну систему лікування гармонійно доповнили психотерапія, траволікування, астрологічний прогноз.
      Володимир – тонкий психолог. Він проявляє підвищений інтерес до ще не вивчених можливостей людини. Людина для нього – зваблива загадка. Саме цим, можливо, пояснюється його зацікавленість екстрасенсорикою. Він переконаний, що є прямий зв'язок між Космосом та людиною, її психологією. Пацієнтам радить не думати про погане, бо всі хвороби і нещастя – від нехороших думок.

      Уже більше двадцяти років Володимир Мацюк працює лікарем у травмпункті. І хоча зарплата та умови роботи могли б бути кращими, Володимир не обмежується звичайним чергуванням. У нього є внутрішня потреба у хорошому розумінні вийти за межі своїх безпосередніх обов’язків лікаря. Недаремно ж йому належать нововведення щодо надання першої кваліфікованої медичної допомоги. У практиці він використовує все, що може допомогти людині мобілізувати закладені в ній захисні сили: біоенергетику, траволікування, психотерапію, астрологію, і найважливіше серед усього – слово. Бо в ньому сила чимала. Слово лікаря Мацюка – живильне й цілюще. Западає в душу, лягає на ноти, вливається в пісні – то ніжні, ліричні, то зболені, то пристрасні.
      При спілкуванні з Володимиром у мене склалося враження, що йому легше говорити римою, а не прозою. У поетичні рядки вкладаються його думки про Україну і Бога, кохання і печаль, долю і правду. Володимир переконаний, що лікар має зцілювати не тільки тіло, а й душу. Тому чи не кожному, хто потрапляє під час його чергування у травмпункт, допомагає не тільки лікар, а й поет Мацюк: то влучним словом, то порадою, то розумінням.

      У 2000 році пан Володимир видав книгу «100 рецептів з медицини: жартома і всерйоз». Автор прагнув узагальнити і викласти в доступній, лаконічній формі досягнення народної і нетрадиційної медицини. Тут є й значна частина художнього домислу, що потребує розуміння та осмислення.
      Володимир Мацюк уміє лікувати людське тіло, зважився оголити власну душу, винести на суд читачів свої думки, почуття, спостереження. І все це – у збірці «Золото серця». Тональність поезій книжки переважно лірична, часто мінорна. І хоча читач знайде тут і поезію громадянського звучання, і пейзажні вірші, та основа збірки – лірика інтимна. Ліричний герой поезій В.Мацюка мислить і відчуває. Його думки виважені, а почуття сильні й щирі, відверті й чисті.
      Нема у його поезіях ні порожніх гасел, ні голослівних закликів. Це сенс і спосіб життя самого Володимира Мацюка – талановитого лікаря, хорошого сім’янина, цікавої людини.
      Він оспівує високі почуття не тільки кохання, а й дружби, ніжності до матері, всі прояви прекрасного і складного життя.
      Володимир знайшов стежину й до дитячих сердець. У збірці «Стежина до Бога» веде довірливу розмову про молитву, про вміння прощати і спокутувати гріхи.
      А добіркою «До людей» у рубаях та епіграмах спробував донести важливі життєві істини до дорослих.
      Він любить роботу, не уявляє свого життя без поезії, дбає про трьох найдорожчих жінок: дружину і донечок. Дуже часто його спілкування зі сім’єю обмежується, коли «приходить муза». Але те розуміння і гармонія, які панують в родині Мацюків, дають йому енергію й бажання творити.

      …Протягом нашої розмови запитувала я. Але дещо запитав Володимир: «Для чого ми живемо?» Відповіла я досить прозаїчно, мабуть, як і більшість. Він запитав знову: «Чому протягом життя робимо одні й ті самі ж помилки?». Звичайно ж тому, що неправильно їх виправляємо. А далі Володимир зробив висновок із усього сказаного: «Для чого живемо? Щоби вдосконалювати душу. Якщо не першого разу, то наступного, якщо не в першому житті, то, вірю, нам буде подароване інше».

Повернутись до змісту книжки