ПЕРЕДСЛОВО

      Поговори зі мною, читачу. Про що? Про життя, про ідеальні стосунки, про спокій і гармонію. У ТОБІ є все необхідне для того, щоби бути щасливим. ТИ знаєш достатньо важливої інформації, щоб розв’язувати будь-які проблеми. У ТВОЇЙ підсвідомості закладені всі формули ТВОГО ідеального буття. Дозволь переконати тебе твоїми ж думками. Нічого нового, нічого того, чого не чув раніше, ти не прочитаєш у цій книжці. Тому нехай наша розмова буде пройнята взаємною довірою.
      Тих, хто шукає істину, багато. Істина – одна. Є ілюзії і пародії, що заважають пошукові. Істина, правда – в нас самих. Яким чином? Вона закладена в нашій підсвідомості. Якщо розум прислуховується до голосу серця, то настає прозріння, або, принаймні, дано шанс зрозуміти досконалість.
      Кожен із нас завжди має внутрішнє відчуття так званої істини. Але ми зазвичай не чуємо його. Тому такі далекі від правди і недосконалі. Через це страждаємо. Не зосереджуємося на основному, часто опускаємо руки перед проблемами і негараздами, не вміємо любити, цінувати і берегти. Парадоксально, як і все в нашому житті. І водночас закономірно й не без істини.

      Ніколи не знаєш, що чекатиме завтра. Дивуєшся, коли згадуєш минуле:
      – Невже це було зі мною?
      – І треба ж, щоб усе склалося саме так?
      У житті кожного з нас відбувається багато закономірних і, водночас, несподіваних, але настільки ж закономірних, подій. Інколи говоримо: «Все могло бути по-іншому». Було б, якби ми на одному з етапів життя вчинили не так, як вчинили. І хоча чудово розуміємо, що все залежить від нас, все ж інколи здається, що власних сил вже нема чи не було, й тоді говоримо: «Сталось, як сталося». І… віримо в долю.
      Що таке доля? Спробую знайти відповідь на це запитання перш, ніж шукати в собі джерело щастя і допомогти ТОБІ у такому ж пошуку.
      Сьогодні плачемо, завтра буде весело. Знаходимо і втрачаємо. Любимо і розчаровуємося. Досягаємо і падаємо. Опускаємо руки, а згодом знову піднімаємося і знаходимо сили йти далі. Оглядаємося в минуле, думаємо про майбутнє і дуже рідко цінуємо мить сьогодення. Хоча, в ідеалі, варто було б жити нинішніми відчуттями, подіями, плануючи прийдешнє. Згадувати також варто, але тільки приємне. Без сумніву, в кожного з нас у пам’яті є картини минулого, при згадці про які на обличчі з’являється посмішка чи котиться сльоза радості. Навіщо думати про погане? Якщо все в минулому, то нічого й так не змінити.

      Життя жорстоке, але водночас прекрасне. Головне – бачити ту красу, а невдачі мужньо переборювати або й закривати на них очі. «Так неможливо», – скажете ви. Дозвольте заперечити. Я ж не стверджую, що це легко. Але ми можемо докласти трохи зусиль, і позитивний результат не змусить довго чекати себе.
      Розмовляючи про життя, намагаюся збагнути людську суть, заглянути в душі, але обережно, щоби не пошкодити їх, прагну розрадити чи підтримати співрозмовника, або просто вислухати, осмислити й донести до ТЕБЕ.

      Один із моїх давніх знайомих наголошуючи, що людина керує своєю долею «цілком і повністю», додав:
      – Якщо хтось хоче купити дешевий автомобіль, то знайде спосіб заробити гроші на дешевий. А той, хто хоче придбати «Мерседес», відповідно, наживе стільки, щоб у його гаражі все-таки стояла машина такої марки.
      Сказане ця людина доводить власним життям. Кілька років тому він – скромний випускник педагогічного університету, вихідець зі сім’ї з мізерними доходами, сьогодні – відома й успішна людина, чудовий сім’янин.
      На жаль, не кожен має такий підхід до життя.
      Одна з моїх подруг, якій за тридцять, перебуває в стані «опущених рук» уже кілька років. У минулому – досвід невдалого шлюбу. Але це «колишнє» вона ніяк не може відпустити від себе. «Чому?» – запитувала її та себе. І чи не щодня чула від неї: «Не бачу свого завтра».
      Усі ми різні, кожен по-своєму сприймає життя, по-іншому поводиться у подібних ситуаціях. Нема загальної дефініції щастя, нема стандартних шляхів розв’язання проблем. Може, саме в тому і полягає наше життя? У боротьбі. У постійних шуканнях і досягненнях. Доля завжди дає нам шанс. Чи використовуємо ми його? Не часто. І на це є безліч причин. Згодом шкодуємо. Але не варто. Нехай це будуть помилки, з яких можна взяти урок.

      У житті кожного з нас бувають злети і падіння. Ситуація не завжди буває під повним контролем. Виникають непередбачувані обставини, що заважають йти тією чи іншою певною, дорогою, котру ми обрали. І тоді, навіть якщо проблема незначна чи закономірна, але несподівана, нас охоплює паніка, або вдаємося до глибоких роздумів. Потім ця справа стає «нав’язливою» або починає стискати в горлі. Наша поведінка дивує тих, хто навколо. Такий внутрішній стан незвичний і для нас. Наче якась невидима сила гнітить і давить.
      До будь-якого відчуття чи емоції можна звикнути. І з часом вони стають для нас нормальними. Але перед цим потрібно багато переосмислити й відчути.
      Якими б піднесеними не були наші помисли, як би високо ми не хотіли піднятися над іншими людьми чи проблемами, навіть при найбільшому бажанні такого не станеться. Чому? Тому, що всі наші бажання нас приземляють замість того, щоби підіймати. Все одно доведеться навчитися жити серед тих чи інших людей і натикатися на ті або інші проблеми.

      Може, не варто задумуватися над життям? Недоцільно надавати великого значення проблемам і обставинам? Чим серйозніше сприйматимемо дійсність, тим складнішими будуть обставини, з якими слід боротися або коритися їм, і проблеми, що потрібно розв’язувати.
      Невже реальність – це проблеми та обставини? Ні. Не тільки. Життя – це боротьба. А може, потрібно жити, шукаючи в усьому задоволення? Але так не вийде, поки не подолаєш обставини, труднощі та не вступиш у боротьбу. З ким? Зазвичай – із самим собою.
      Боротьба може мати то один, то цілком інший вигляд. Це може бути кілька вагань, після яких приймаємо рішення, або навпаки, приймемо рішення і тривалий час роздумуватимемо, чи правильно вчинили.
      А ще бувають війни. В даному випадку маю на увазі війни всередині нас. Між нашою совістю та обставинами, принципами й діями, вихованням та потребами, можливостями і бажаннями… І так до безконечності. Може, наша сутність в цьому? Прожити, але не завершитися.

      Життя нами маніпулює. Нами маніпулюють інші, такі, як ми, і не такі. Всі ми – маріонетки. За ниточки, на яких тримаємося, смикають обставини, події та інші люди. Інколи ці нитки затягуються так туго, що болить. Деколи, але рідко, приємно. Коли нас це не влаштовує, тобто коли надто коротка нитка обставин, ми знову ж таки починаємо змагатися з цими умовами.

      Ми самі можемо відчувати своє майбутнє. Не далеке, а близьке. Але якщо стається так, як очікували, то говоримо про пророцтва, віщі сни й найчастіше – про збіг обставин.

      Ми впускаємо у свідомість, у власне буття дрібні негаразди, вважаючи їх незначними, тимчасовими. Так і проводимо життя, витрачаючи його на розв’язання безлічі проблем і проблемочок, що не стали б вирішальними. І водночас із віковічними проблемами справляємося за хвилину.

      Життя парадоксальне. Деколи хочемо когось чи щось втримати будь-якою ціною. І в результаті воно стає непотрібним або ненадійним. Інколи щось само йде до рук, але здається зайвим.

      Психологи радять жити миттю або сьогоденням. Але ж ми не такими створені. Ми живемо, згадуючи чи забуваючи минуле, пам’ятаючи нинішнє і плануючи прийдешнє. І так минають роки. Інколи кажемо, що життя проходить мимо нас. У цьому тільки наша вина. Ми затрималися в минулому чи заблукали в майбутньому. На все свій час.
      То надто поспішаємо, то прикро запізнюємося. Але всі події нашого життя стаються вчасно, тоді, коли це було потрібно нам. Тому можемо радіти, коли збуваються мрії, але нерозумно сумувати, якщо бажане не відбулося. Просто ще не час.

      Життя справедливе. Несправедлива наша оцінка подій і обставин. Кожна добра подія призводить до плачевного результату, а кожна невдача сповіщає про успіх.

      Ми всі народилися, щоби бути щасливими! У вирі подій або в сукупності обставин. Маріонетками чи акторами. Пілігримами в майбутньому чи мандрівниками в минулому. Імпульсивними романтиками чи врівноваженими прагматиками. Варто заглянути в СЕБЕ й у СОБІ знайти джерело СВОГО щастя.

Повернутись до змісту книжки